Наприкінці XVIII століття організованої системи медичного обслуговування населення на території сучасної Черкащини, як і на всій Правобережній Україні, не існувало. Захвативши Україну, польсько-литовські магнати взагалі не турбувалися про добробут народу, розвиток медичної галузі, тим більше, що в панській Польщі медичне обслуговування населення не було підпорядковане державній владі.
Організована система медичного обслуговування населення розпочала впроваджуватися тільки з 1779 року, після воз’єднання правобережної України з Росією.
В матеріалах Київського та Черкаського обласних архівів збереглися документи про діяльність перших медичних працівників, які в 1779 році були направлені в повіти, що розміщувалися на території сучасної Черкаської області, а перші лікарні були відкриті лише в першій половині XIX століття.
Вивчення особистих справ перших повітових лікарів встановило, що не всі вони мали на той час університетську освіту. Серед них перші черкаські лікарі П. Осокоровський та Я. Дранковський, які довгий час несли службу в армії в якості лікарських учнів, і тільки після здачі спеціальних екзаменів «По височайшему указу» отримали звання лікарів.
В 40-х роках XIX століття в деяких повітових центрах були побудовані лікарні по типовим проектам на 30-50 ліжок та організовувалися економічні лазарети для лікування кріпосних селян.
Захворюваність населення Черкащини в столітті була надзвичайно високою. За цей період тричі тут виникали епідемії холери. Велику розповсюдженість серед простого населення мали туберкульоз, венеричні захворювання, цинга. Часто мали місце епідемії віспи, тифу, дизентерії та різних дитячих інфекцій.
Медичне обслуговування на той час залишалося на досить низькому рівні. Поряд з цим, не можна не визнати позитивну роботу перших лікарів та середніх медичних працівників в організації охорони здоров’я на місцях. Без їх активної участі не відбувалося жодного санітарно-гігієнічного або протиепідемічного заходу в повітах.
Земство в більшості повітів Черкащини утворилося в 1904 році, однак всі права земського управління повіти отримали тільки в 1911 році. Після цього за відносно невеликий відсоток часу в організації медичної допомоги сталися великі зрушення – практично в два рази збільшилася кілікість медичного персоналу та лікарень.
В 1912 році в повіт був направлений перший санітарний лікарь В.З. Гавловський, а через два роки міська управа запросила на роботу і міського санітарного лікаря. За їх ініціативи була організована санітарна лабораторія, розпочалася робота по впровадженню санітарних знань серед міського та сільського населення. Важливе значення, поряд з організацією санітарної служби, мала повітова лікарська рада, створена в 1911 році. Не дивлячись на деякі успіхи, земська медицина не змогла вирішити ряд важливих проблем, серед яких – організація медичного обслуговування дитячого населення, робітників промислових підприємств, рододопомічної діяльності та ряд інших питань.
Після перемоги Великої Жовтневої революції в складних умовах громадянської війни населення Черкащини розпочало активно відновлювати господарство та охоронне здоров’я за новими соціалістичними принципами.
На території майбутньої Черкащини були створені відповідні відділи, зусилля яких були спрямовані на організацію лікувально-профілактичних закладів, надання допомоги Червоній Армії та боротьбу з епідеміями.
Черкаський повітовий відділ охорони здоров’я унаслідував від земської медицини 6 лікарень на 135 ліжок і Черкаську повітову лікарню на 50 ліжок.
Перший час лікарні працювали нерегулярно, враховуючи дефіцит пилива, продуктів харчування, медикаментів та іншого.
Керівництво лікарнями здійснювали виборні органи. При будь-якій лікарні, амбулаторії, аптеці обирався на загальних виборах санітарний комітет в складі 3-х осіб: голови, секретаря та скарбника. В нього входили представники від медпредставників, місцевих Рад робітників та сільських депутатів, профспілок. Всі вони були звільненими працівниками, безпосередньо здійснювали керівництво адміністративно-господарською та фінансовою діяльністю закладу.
Весною 1919 року розпочали роботу повітові надзвичайні комісії по боротьбі з сипним тифом, що були наділені особливими повноваженнями в проведенні протиепідемічних заходів. В містах та селах створювалися епідемічні відділи «робочих комісій по боротьбі за чистоту», проводилася санітарно-просвітня робота серед населення, відкривалися інфекційні стаціонари. Тільки в Черкасах за мінімально короткий термін було відкрито чотири лікарні на 270 інфекційних ліжок.
В Умані в 1922 році був відкритий один з перших на Україні будинок санітарної освіти. В 1923 році вперше в Черкасах розпочали свою роботу шкірно-венерологічний диспансер і рентгенологічний кабінет, було відкрито перший на Черкащині туберкульозний санаторій (в Соснівці), який в подальшому перетворився на республіканську здравницю для лікування хворих туберкульозом. Одночасно приймалися активні заходи по укріпленню санітарних організацій, що відігравало велику роль в ліквідації епідемічних захворювань та підвищенні санітарної культури населення.
Вже на початку 1925 року в Черкасах були відкриті: Будинок санітарної освіти, протитуберкульозний диспансер, консультація для грудних дітей, нічний санаторій, агітполіклініка та інші лікувальні і профілактичні медичні заклади, які поряд з виконанням прямих обов’язків, були організаційно-методичними центрами по проведенню профілактичної роботи в окрузі.
На Черкащині почали зароджуватися нові напрямки в організації медичної допомоги населенню. Так, у 1924 році в с. Балаклея Смілянського району вперше в країні організовані польові пересувні дитячі ясла, що лягли в основу сучасних дитячих дошкільних закладів.
Подальший розвиток охорона здоров’я Черкащини отримала в роки перших соціалістичних п’ятирічок. В 1929 році органи охорони здоров’я зробили рішучий поворот в бік диференційного медичного обслуговування груп промислових працівників та соціалістичного сектору сільського господарства. Це значно поліпшило медичне обслуговування робітників, на багатьох промислових підприємствах були відкриті фельдшерські та лікарські пункти, продовжувала розширюватися мережа лікувальних і профілактичних закладів, постійно удосконалювалися робота діючих закладів охорони здоров’я, розвивалася санітарно-епідеміологічна служба та охорона здоров’я дітей.
В 1931 році санітарні організації були сформовані в усіх 25 районах округу, організовано 5 санітарно-бактеріологічних лабораторій, в 6 районах були встановлені дезінфекційні камери, збільшено асигнування на санітарно-просвітню роботу. В цей же час в усіх районних центрах були відкриті дитячі консультації, а при міських дитячих консультаціях – молочні кухні. До 12 збільшилася мережа акушерських пунктів по обслуговуванню породіль вдома. В лікувально-профілактичних закладах округу було розгорнуто 820 ліжок, загальна кількість лікарів досягла 289.
Велике значення в роки перших п’ятирічок приділялося боротьбі з туберкульозом. В цей час важливе значення набула діяльність Соснівських протиберкульозних санаторіїв.
В 1940 році на Черкащині працювало 539 лікарів, що становило 3,3 лікаря на 10 тис. населення, середніх медичних працівників 2,8 тисячі. На цей час Черкащина вже мала відповідну систему охорони здоров’я, достатню матеріально-технічну базу, медичні кадри та значні можливості для медичного обслуговування населення.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни швидкими темпами розпочалося відновлення роботи медичних закладів Черкащини. Так, в 1950 році практично всі довоєнні заклади охорони здоров’я були не тільки відновлені, але й значно розширилися. На цей час ліжковий фонд Черкащини становив 5 тисяч ліжок.
7 січня 1954 року була утворена Черкаська область. З цього часу розпочався новий етап в історії розвитку охорони здоров’я на Черкащині, що характеризувався швидким ростом її матеріально-технічної бази, забезпеченістю кадрами, подальшим удосконаленням спеціалізованої медичної допомоги.
В Черкасах, як в обласному центрі, розпочали створюватися обласні медичні заклади. Серед них – обласна лікарня, санітарно-епідеміологічна станція, бюро судово-медичної експертизи, станція переливання крові, диспансери: психоневрологічний, шкірно-венерологічний, протитуберкульозний, онкологічний, лікувально-фізкультурний та інші.